Після донецької прем’єри Богдан Хмельницький перевернувся в могилі

13 травня 2008, 15:29

Сергій Притула, резидент українського Камеді клабу, свого часу влучно пожартував: «Знаєте, коли почне розвиватися українське кіно? Коли в кожному фільмі припинять знімати Ступку». Без відомого прізвища і тут не обійшлося. Взагалі, акторський склад підібрався непоганий: Остап Ступка грав сина Хмельницького, а Олена Стогній – його зрадливу дружину, Богдана зіграв (треба визнати, дуже яскраво) Володимир Апозопуло. Все інше у стрічці залишало бажати кращого.

Історично достовірний сценарій теж не врятував від провалу. 8 років на кіностудії ім. Довженка знімали це кіно, витративши 12 мільйонів бюджетних коштів. На що ж? У промові перед показом доцент історичного факультету ДонНУ пан Задунайський сказав глядачам, що вони нарешті зможуть порівняти, що було тоді (за радянських часів) і зараз. Але коли на екрані замерехтіли перші кадри, стало зрозуміло, що СРСР й досі живий і це він знімав фільм про великого українського полководця.

Годі й казати, що серйозна історична стрічка довжиною майже в дві години не може конкурувати із сучасними світовими шедеврами на кшталт «Трої» або «Монгола». Коли в країні не розвинена кіноіндустрія, вона кличе на допомогу справжніх спеціалістів для того, щоб якісний продукт знімали професіонали. Але України це не стосується. Хіба можна знімати батальні сцени постійно з одного ракурсу та й показувати в них одне й те саме? Гарматний постріл, коні, козаки, яких скидає з тварин силою удару (не видно, чи воїни поранені, бо крові немає зовсім). «Це ж вам не Тарантіно», - скаже хтось. Але в кінці фільму секрет відсутності крові розкривається: вона вся пішла на драматичну сцену відрубання руки коханцю дружини Хмельницького.

Хоча, як не бідно виглядає фільм, а сильні епізоди все ж таки є. Наприклад, коли Богдан дивиться на міст, по краях якого шибениці з тілами повішених козаків (стає моторошно й боляче до сліз). Мова акторів чиста й милує вуха, щоправда, манера виконання іноді занадто пафосна – мабуть через те, що актори здебільшого грають у театрі.

Отже, постійне очікування чогось якісного та надія на український кінематограф, на жаль, поки не випрадані. Можливо, Микола Мащенко, який пообіцяв, що це його прощання з великим екраном, дасть дорогу молодим, і нарешті справа рушить з мертвої точки. Досить створювати мертвонароджених дітей – вже давно час народжувати шедеври.

940 переглядiв

Версія для друку  Відправити другу  Лист редакторові

Якщо ви відмітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакції.

Фассбиндер, 14 травня 2008, 17:46

ccch, 15 травня 2008, 14:25